avangard-pressa.ru

Бекон Ф. Новий Органон (вчення про індукцію як істинний метод (шлях) пізнання, поняття чотирьох видів ідолів, які обсідають уми людей) - Философия

Важливий пункт Бекона – вчення про метод. Символічна назва праці про метод – „Новий Органон”. Він підкреслює відмінність нової логіки від „Органону” Аристотеля. Різниця полягає в тому, що Аристотель залишає осторонь питання про виведення вихідних принципів, на яких ґрунтується процес логічного міркування.через це схоластична наука не має надійного грунту, аїї результати слабо пов’язані з реальністю. Нова логіка повинна озброїти науку надійним методом виведення цих принципів, так спрямувати людський розум, щоб він не відривався від життя. Однак застосування нового методу може зустріти на своєму шляху багато перешкод. Людський розум перебуває у полоні хибних уявлень, забобонів, суб’єктивних суджень, які, наче примари відволікають його від істинного шляху, заважають бачити речі, якими вони є. Він висунув вимогу попереднього очищення розуму, бо у царство людини, засноване на науці, можна увійти так само, як і у царство небесне, лише чистим, наче дитя. Існує 4 класи помилкових думок, або примар, властивих людському розуму: 1) примари роду;2)печери; 3)ринку або площі; 4)театру.

Примари роду мають основу в самій природі людини та в самому роді людському чи поколінні. Людський розум як криве дзеркало, відображуючи речі, змішує свою природу із природою речей, і тим самим порушує її. Ідоли роду походять із недосконалості людського розуму.

Примари печери – це ідоли людини як індивіда, адже кожен індивід має свою печеру, бо кожному належить власна природа, кожен отримав різне виховання.

містить 5 доказів. 1) базується на тому, що все рухається чимось іншим. Але цей ряд не можна продддовжувати до нескінченості, бо в цьому випадку не існувало б першодвигуна, а значить і того, що ним рухає, оскільки наступне рухається першим. Цим визначається необхідність існування першодвигуна, яким є Бог.

2) виходить із сутності діючої причини. У світі є ряд діючих причин. Але неможливо, щоб щось було причиною самого себе, бо тоді воно п.б. раніше самого себе, а це нісенітниця. В такому випадку необхідно визнати першу причину – Бога.

3) витікає із взаємовідношення випадкового і необхідного. Вивчаючи ланцюг цього зв’язку також не можна йти до нескінченності. Випадкове залежить від необхідного, яке має свою необхідність або від іншого необхідного, або в собі. Кінець-кінцем виходить, що існує перша необхідність - Бог.

4) ступені якостей, які йдуть один за другим, які є всюди, в усьому сущому, тому м.б. найвищий ступінь досконалості – Бог.

5) теологічне. В його основі покладена корисність, що проявляється в усій природі. Усе, і навіть те, що видається безполезним, направляється до мети, має сенс, корисність. Отже існує розумна істота, яка направляє все до мети.

Пізнати Бога можна 3ма способами: опосередковано Божим впливом в природі, все м.б. зрозумілим як частинка нескінченної досконалої сутності Бога, на основі подібності творця і створеного. У створеному Бог реалізує свої ідеї.

Людська душа безтілесна, вона є чиста форма без матерії. Цим зумовлюється її незнищенність і безсмертя. Прагнення людини до безсмертя пояснював як доказ безсмертя душі. Розрізняє вегетативну (рослинну), сенситивну (у тварин) душу та розумну, яка не вмирає. У людини додається інтелектуальна здатність – розум. Розуму він надає перевагу перед волею. Джерелом пізнання є не належність до божественних ідей, а чуттєве сприйняття, яке потім обробляється інтелектом. Пізнання сутності можливе за допомогою абстракції. Сенс життя бачить у щасті, яке розумів як пізнання і споглядання Бога. Пізнання – найвища функція людини, а Бог невичерпний предмет пізнання.

Т.А. виступав проти Авероїзма: він використовував праці Аристотеля, але підсилив в них матеріалістичні підходи. Відкидав безсмертя душі, форма не може існувати окремо від матерії, відкидав креаціонізм, признає безсмертя роду людського( загальної свідомості, яка передається із поколінь до поколінь).

зі світом, у самому світі виявляється як органічна єєдність речей між собою. Для пояснення світу застосовує гасло „Усе в усьому”(Анаксагора). Своє розуміння єдності Бога і світу конкретизує у вченні про згортання множинного світу в єдності Бога і про розгортання Бога у світ, як варіант неоплатонівської теорії, згідно якої Бог створює світ шляхом самовитікання своєї сутності. Таке розуміння божественного творіння знищувало відмінність між Богом і світом, адже світ виступає як одна із іпостасей Бога. Світ з усіма його відмінностями є результатом саморозгортання абсолютної єдності Бога..світ із самого початку присутній у Бозі, але ідеальним чином, він згорнутий у ньому так, що всі його протилежності і відмінності зведені тут до неподільної тотожності. Світ же реальних речей є тим самим Богом, але таким, що розгорнув свою сутність. Те, що у Бозі згорнуто в абс.єдність, у світі розгорнуто у багатоманітності речей.

Поняття Всесвіту є другим за значенням після поняття абс.максимуму. Це таке первинне начало речей, як і Бог, тільки конкретно обмежене. На відміну від безконечності Бога, безконечність Всесвіту - це безмежність, нескінченний процес, який ніколи не м.б. завершений. К. був одним з перших, хто поширив властиву Богові нескінченність на природу, на матеріальний світ. Якщо цей світ безмежний у часі, то втрачає всякий сенс твердження про його початок і кінець. Виходячи з ідеї нескінченності всесвіту, К.взагалі відкинув думку про існування б-я нерухомого центру. Всесвіт він порівнював із сферою, центр якої повсюди.

Всупереч традиційним для християнства поглядам на людину як гріховну істоту, К.підкреслював її високу цінність. Людина належить світові, є однією з його частин, але такою частиною, яка втілює у собі ціле світу, його безконечну сутність. Вона є вищою ланкою природи, у якій природа досягає найвищої досконалості. Людина стає земним втіленням Бога. Вона є єднальною ланкою між Богом і речами, тому є мірою всіх речей. Христос є граничним виразом людської досконалості, до якого прагне людська природа. Христос у К. не стільки спаситель людства, скільки вирах його безмежних можливостей.

Досліджуючи пізнавальні здібності людини, К.підкреслював особливе значення чуттєвого досвіду, з якого починається б-я пізнання. Однак вищим рівнем пізнавальної діяльності розуму є інтелект.

Примари ринку виникають шляхом взаємного спілкування, домовленості в суспільстві. Люди домовляються за допомогою спілкування, слова визначаються взаємним розумінням. Неправильний вибір слова перешкоджає розумінню.

Примари театру своїм корінням заглиблюються в науку і ф-ю. У концентрованій формі в них проявляються усі недоліки існуючих методів отримання знань. Це ідоли, які переселились в людський розум із різних ф-х вчень.

Після усунення помилкових поглядів можлива побудова нової науки на основі вірної думки. По Б. ця наука повинна бути раціональною переробкою фактів досвіду. Передумовами її висновків ("середніми аксіомами") будуть положення, основані на поняттях, добутих за допомогою методичного узагальнення, або індукції. Передумову індукції утворить аналітичне розуміння експерименту. У своїй теорії індукції Б. уперше вказав на значення "негативних" інстанцій, тобто підбору випадків, що суперечать раніше зробленому узагальненню і тим самим потребуючого його перегляду. Природознавство - істинна наука, а фізика, що спирається на чуттєвий досвід - найважливіша частина природознавства. Почуття непогрішні і є джерело всякого знання. Наука є досвідченою і застосовує раціон. метод до почуттєвих даних. Індукція, аналіз, порівняння, спостереження, експеримент - головні умови рац. методу. Б. розрізняє 2 види дослідів: 1. "плодоносні" - мета– приносити безпосередньо користь людині 2. "світоносні" - ціль не безпосередня користь, а пізнання законів і властивостей речей. Першою умовою реформи науки є удосконалення методів узагальнення - індукції. Наступним кроком повинне бути очищення розуму від оман. Б. розрізняє 4 види таких ідолів - роду, печери, ринку, театру. Головна умова прогресу знання - удосконалювання здатності висновків, найважливішою формою яких є правильна індукція. До Б. філ., що писали про індукцію звертали увагу на ті випадки, які підтверджують доказувані або узагальнені ними положення. Б. підкреслив значення тих випадків, які. спростовують узагальнення, суперечать йому. Це так звані негативні індукції.